Літературно-музична композиція до 120-річчя  від дня народження О.П.Довженка 

«Душі людської дивний чарівник»

Підготувала: учитель української мови та літератури

 Сосницької гімназії ім. О.П.Довженка

 Чех Валентина Василівна

1.     Ведучий:

Низький уклін Чернігівській землі і Сосниці над тихою Десною.

     Він тут, з душею мрійною, ясною, родивсь і ріс у цім простім селі.

    Він тут ходив на зорі світанкові, вдихав життя, духмяний запах трав,

   Тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав.

2.     Ведучий:

Де, як і коли народжуються генії"? Цієї таємниці природи, таємниці людства ніколи і нікому не розгадати і не збагнути.

О.П.Довженко виріс на берегах Зачарованої Десни. З дитячих літ полюбив глибину      деснянських вод і чистоту людської душі, ясні зорі над рікою і полум’яні людські серця.

        Людських сердець незаймані глибини

 Своїм він серцем глибоко проник,

 Співець краси, природи і людини,

Душі людської дивний чарівник.

/І.Гончаренко/

1.     Ведучий:

Він любив рідну землю і свій народ палкою, відданою любов’ю. Цією любов’ю пройняті все його життя і вся творчість.

Письменник, кінорежисер, драматург, дипломат, художник, учитель. Важко сказати, ким він був більше.

Творчий доробок Олександра Довженка посідає особливе місце у скарбниці вітчизняного і світового мистецтва.

2.     Ведучий:

Митець високого гуманістичного звучання, він завжди намагався осмислювати злободенні загальнонародні проблеми, жив болями і радощами свого часу, прозирав у день прийдешній. Як художник великої епохи, він мислив масштабами століть і тисячоліть.

Але де б не був О.Довженко, куди б не закидала його доля, а душею і серцем він завжди линув туди, де вперше побачив зорі над красунею Десною, де почув клепання коси, де під солом’яною стріхою ще й досі стоїть батьківська хатина...

( Вірш читає Завадько Юлія)

                   Пишайся Соснице  нова,

                      Пісенно-величава!

Тебе осяяла жива         Довженка горда слава

Вона не меркне у літах,

Летить у даль без краю,

Як волелюбний вільний птах,

Чий голос не вмирає

На наших вулицях прямих

Живе Довженко знову

Як наш сусід, як автор книг

І фільмів пречудових

1Ведучий: Шанують генія людства його послідовники, учні, сосничани.

Талант його творчості надихає поетів-земляків на нові звершення. На святі присутній колишній учитель нашої школи, завідувач кімнати-музею, член Спілки письменників України та творчого об’єднання «Убідь» Микола Петрович Адаменко

        Летять дні, місяці, літа,                                 Відходять і приходять люди,

Та час доріг не  заміта,

Отих, яким кінця не буде.

Які не просто пролягли,

А вкоренились в перелоги,

Й між них сіяє із імли

Ясна Довженкова дорога

Вона з-під яблуневих віт

                                  Вона від Сосницької хати,

                                  Її слідочком у траві

                                     Прокреслила Сашкова мати.

Там від зорі і до зорі

Рівняли ту ясну дорогу

Кмітливі тесли й косарі,

Й красиві, мудрі хлібороби.

Дорога стала як струна,

Митець по ній широким кроком

Ступав, від кроків тих луна

 Полинула у світ широкий.

Як добре, що земля оця

Такого велетня зростила.

Вливає й нам вона в серця

 Свою любов, красу і силу

І ми, як матінку свою,

Оцю красиву землю любим,

Поля, озера, цвіт в гаю,

Квітучі луки, Десну, Убідь.

Як любо в днину осяйну

Посеред зелені рясної

Почути мову чарівну,

Мов соловейків спів весною.

У рідні вслухатись слова

Відчути їх красу і силу.

У них історія жива

Своє безсмертя залишила.

2.Ведучий:

Залюбленість в отчий край, знання його історії і традицій - це той благодатний грунт, на якому зростають глибокі патріотичні  якості людини.

( Ірина. Адаменко Читає вірш.)

                         Ми світу плем’я молоде,

Надія і окраса краю

                                                              В цей       тихий листопаду день

                                                                Довженка мудрого згадаєм.

Спасибі скажемо йому

За щедрість розуму й любові,

За те, що спалював пітьму Супроти кривди звав до бою.

За те, що йшов таким струнким,

Хоч його кривдили і гнули,

Що діставав через віки

Він для майбутнього минуле.

Спасибі, Соснице тобі,

Що правдолюба народила.

Спасибі, Соснице за все,

І за тополі за вербички,

І за весняну карусель,

І за красу твоєї річки

І за світання золоте,

Й за вечори твої рум'яні.

Спасибі, Соснице за те,

Що ми звемося сосничани.

1.     Ведучий:

Українська пісня - це геніальна поетична біографія українського народу.

Це історія українського народу, народу-трудівника, народу воїна, народу, що цілі віками боровся  за свою свободу...

Українська пісня - це бездонна душа українського народу, це його слава.

 Бережуть пам’ять про славетного земляка сосничани, оспівують його у віршах, музичних творах, піснях. Втілюють його образ у вишиванках. Та й сам співець “Зачарованої Десни” любив українську вишиванку, українську пісню.

У виконанні заслуженого працівника культури Кузьменко Ганни Іванівни звучить пісня “Ой горе тій чайці”,що була улюбленою піснею матері О.Довженка Одарки Єрмолаївни.

“Ой горе тій чайці”,

Ведучий 2.А зараз прозвучить пісня «Поставлю свічу проти місяцю…», яку О.Довженко записав з вуст своєї матері

«Поставлю свічу проти місяцю…»,

Ведучий 1.

 Краса рідного краю -  живлюще джерело материнської мови, її мелодійність, краса і багатство.

Це надихає поетів нашого краю на творчість.

(Звучить вірш К. Кальченко”Полісся”  Читає  Тєрехова Каріна)

Люблю тебе моє Полісся

Твій краєвид, беріз красу.

Медовий верес на узліссі,

На травах вранішню росу.

 Звиса туман в вечірню пору

Із лоз, на луки й до води.

У неї місяць яснозорий

Пірна, мов лебідь молодий

 Сумує ліс, тремтить в негоду, Радіють сонечку гайки.

Казкову бачу краю вроду

У джерелі пливуть хмарки. Люблю густі зелені трави

Безкраї в барвах килими,

В пташиних заспівах-октави

На лоні  тім кохались ми.

Поля пшеничні, гречки, жита  Волошки сині там цвітуть.

І пахнуть з вуликів ті квіти,

Бо бджоли ж там меди беруть.

 Сади твої й мої поважні,

В них рясно наливних плодів.

Грибів у лісі сила справжніх - Смакіття до пісних борщів.

 Шкода, що в нас не чорноземи,

 (Хоч є подекуди й такі)

Тож не даються нам даремно

Картопля, льон та буряки.

Поліський край такий величний!

 Церкви і храми з вишини Світитимуть у душі вічно

І дзвонам вічності дзвеніть!

  1 ведучий.  У великій річці культурної спадщини нашого народу є і невелика, але помітна ріка довженківського краю. У виконанні ансамблю гімназії звучить пісня «Чи були ви у нас на Десні…»

Пісня «Чи були ви у нас на Десні…»

2.      Ведучий:

Побувайте в музеї Митця.

Тут ви непросто відкриєте світ оточення, коріння його злету, а й доторкнувшись до святині, самі станете щедрі і багаті серцем.

                                                      Ви одержите право сказати:

“Я побув на клаптику рідної землі, де стала на крило людина, що на ввесь світ уславила Україну, народ наш, його велич і красу душі”.

 В. Струтинський '‘Священна Довженкова хата”.

    Заходжу в священну Довженкову хату

 “Добридень Вам хато, ” - схиляю чоло.

Зі столу вкраїнська хлібина пухната

В одвіт випромінює власне тепло

І дрібочки солі зорять, мов росини,

Здивоване сонце крізь вікна влилось.

Усе тут ревниво чекає на сина.

Він вибіг до річки, так хаті здалось.

І скоро увійде - веселий, щасливий,

У синяві весь, мов веселка ясна,

До неньки всміхнеться і скаже щасливо:

 Яка зачарована, мамо, Десна!

Піснями її соло’ї вчарували,

І листям до неї шептали гаї,

 Вітрила черемхи цвіли над причалом,

Я плавав під ними у мрії свої.

Синочку ! - і знову підводиться  ненька

Світлицю осіннє тепло огорта

Квітує рушник на портреті  Шевченка

 І в хаті оцій зупинились літа.

1 Ведучий: Вірш місцевої поетеси Катерини Кальченко « В музеї Довженка»

( Читає Філоненко Василь)

Біленька хата, стара стодола

Садок в садибі й     журавель

     Скрипить ще служить, хоча і кволий

     (Старий сумує, бо без дітей).

Колиска в хаті давно порожня.

Не чути сміху в ній і плачу.

В музей приходять цей придорожній Землі вклонитись, Сашка відчуть,

В благу оселю, в день вересневий,

Як пахло грушами в садку

Приніс хлоп’ятко лелека з неба,

Щоб той чарівною назвав ріку.

Довженка мова змістовна, влучна.

Стріляв безжалісно у ворогів.

Не був в житті він благополучним,

Як наречену Вкраїну любив.

Вдивлялись в душі глибоко очі

 І світ побачив наш колорит.

В козацький острів, у степ, у ночі -     Від запорожців - навік привіт.

         Земля - надія і біль, і радість,

Ти, годувальнице свята

І чиста юність, мудра старість -      Довженка слави гіркота.

Цвітуть жоржини і чорнобривці,

Нектар солодкий комахи п’ють.

Тепло доруєм митцю в річниці,

Талант шануєм - Довженка суть

2.     Ведучий:

Старі люди кажуть, що кожен з нас народжується під своєю зорею. Чим краще живе та працює людина на землі, тим яскравіше горить її зоря. А зірка великого Маестро Олександра Довженка ще довго-довго сіятиме людям своїм яскравим і чарівним світлом.

Ось які рядки присвятив довженківській землі Станіслав Реп’ях, відомий на Чернігівщині поет.

(« Раз у житті буває ніч така». Читає Василенко Валерія )

Раз у житті буває ніч така,

Завмерли на Десні невловні хвилі,

І небо з велетенського совка

 Безгучно сипле зорі переспілі.

Вони, як плоду ягоди, униз

Летять і виснуть гронами рясними.

Так солодко. Так болісно до сліз.

Ми стоїмо і мовчимо під ними.

Слова тут зайві, не потрібно слів.

Усе довкола тиша обснувала.

Туман отави рушником сповив,

Тим, рушником, що Сосниця зіткала.

І тільки думка кобзою гуде,

І не втекти, і нікуди подітись.

На цій землі... на цій... і більш ніде

Міг Олександр Довженко народитись.

Віщують зорі радість і біду,

Погідне сонце і лихі завії...

А на екранах наших чистих душ

Цвітуть його високі вічні мрії.

1 Ведуча: Багата Довженкова земля не лише піснями, але й танцями.

( Український танок « Гопак»)